Тональность
Am(V) Ілюзією прожитих віків, G(III) Поетами написаних історій. F В маленькім місті крізь полон дощів E Навік зустрілись дві крилаті долі. Словами не можливо розказать, Як ті серця замріяно кохали. в таке не міг повірить навіть Бог. Вони ж під небом високо літали. Таких історій дуже мало на землі, Вони кохали дуже сильно й до нестями. Їм дуже заздрили всі очі злі Та не зломать любові, яка жила віками. Дивився в її очі він, тонув, Для неї вж він був просто ідеалом Ніхто б тоді ніколи не збагнув, Що може все завершитись провалом. Чи може Бог дивився не туди. Чи може замалий для них став світ. Не зміг він врятувати від біди Той ніжний і закоханий політ. Чому трапляється таке ніхто не знає. І виникло багато запитань. Її він досі пристрасно кохає, Вона ж, чомусь, не хоче цих кохань. Навіщо все це? Як це зупинити? Нема причин. Їх не було, повір. Коли проходить день і наступає вечір Він наче вітер вилітав на двір. І дивиться у гору й тихо плаче, Шука на небі дві ясних зорі. Одна десь над Полтавою літає, А інша світиться у нього у дворі. Він падав на коліна і благає, Щоб доля повернула ту любов. До крику, до жалю і до нестями Він хоче обійняти її знов. Сюжет простий: щоночі він благає Усе вернути і почати знов. І хай наступить день і знов засяє Їх спільний день, де починається любов
